ВИДАТНІ  ОСОБИСТОСТІ 

ПОКРОВСЬКОГО КРАЮ ГЕРОЇ УКРАЇНИ

Бондар Григорій Васильович.

Григорій Васильович Бондар народився 22 квітня 1932 року в селищі Просяна Покровського району.

Його послужний список вміститься не на одному аркуші. За кожним словом, можливо, за кожною літерою – все його життя, його служіння людям. Адже обрав такий шлях і не збочує з нього.

Генеральний директор Донецького проти-пухлинного центру професор Г.В.Бондар – заслужений діяч науки України, член-кореспондент Академії медичних наук України, почесний член декількох зарубіжних медичних академій. Нагороджений орденом "Знак Пошани”, "Почесним знаком відзнаки Президента України” другого і третього ступенів, двома срібними і бронзовою медалями ВДНГ СРСР і України, Грамотами Верховної ради України. У 1998 році Григорій Васильович Бондар був визнаний "Людиною року” на Донеччині, в тому ж році Європарламент нагородив професора Г.В.Бондаря Дипломом Європарламенту за розробку нових методів лікування пухлин внутрішніх органів. Г.В.Бондар – автор 326 друкованих робіт (причому за останні п’ять років написано майже сто), 72 –х винаходів, чотирьох монографій. Він підготував шість докторів і 23 кандидатів медичних наук. При безпосередній участі професора Бондаря розроблені і впроваджені у лікувальних закладах України, Росії, країн СНД нові методи комбінованого, комплексного і хірургічного лікування хворих злоякісними новоутвореннями основних локалізацій.

За значні успіхи в галузі медицини Г.В.Бондарю присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

Бібліотека має ексклюзівний фільм, хай не досконало знятий, тим не менш цікавий про нашого видатного земляка. Григорій Васильович завжди виділяв покровчан, так і цей фільм знятий Олексієм Запарею і (вже покійною) нашою журналісткою Тетяною Кісенко був знятий виключно з-за його доброго ставлення, бо він дуже зайнята людина, і рідко кому з журналістів доводилося заволодіти його увагою, бути допущеними в операційну під час операції, на обхід і огляд хворих, бути присутнім на ранковій оперативці,поговорити "за життя" під час короткого відпочинку...

Копичай Іван Васильович.

  Народився у селі Зарічне Покровського району у сім’ї колгоспника 24 травня 1937 року. У 1951 році закінчив Катеринівську семирічку, працював на різних роботах у колгоспі. Після закінчення Межівського СПТУ трудився причіплювачем, трактористом Мечетнянської МТС, у колгоспі ім. Кірова – бригадиром, головним агрономом, заступни-ком голови колгоспу, секретарем парторганізації. Закінчив Кіровоградську радпартшколу, Дніпропетровський сільгоспінститут. Обирався головою Романківської сільради.

У грудні 1971 року І.В. Копичая обирають головою колгоспу "Дружба”. Прийняв господарство майже з мільйонним боргом, а через два роки за те, що "витяг” колгосп з відстаючих, отримав свій перший орден Трудового Червоного Прапора.

Іван Васильевич завжди тримав руку на пульсі життя. З перших років свого головування взявся за реконструкцію ферм, механізував усі трудомісткі процеси у тваринництві і рослинництві, інших підрозділах, побудував новий тік, кормосховища, запровадив чіткий облік. Сам учився і колгоспників та спеціалістів учив виробляти продукцію не будь якою ціною, а з мінімальними затратами. Вся продукція, яка вироблялася у "Дружбі”, мала мінімальну собівартість, всі підрозділи були прибутковими.

З прибутками працює тепер уже товариство з обмеженою відповідальністю і сьогодні. Воно є школою передового досвіду ефективного ведення сільгоспвиробництва.

За особливі заслуги перед Українською Державою, за вагомий особистий внесок у розвиток сільського господарства у 2002 році Івану Васильовичу Копичаю присвоєно звання Героя України та вручено орден Держави під номером 50. Він перший в Україні керівник агроформування, якому вручено цю найвищу державну нагороду.