понеділок, 6 лютого 2017 р.

Засновник  ремісничого училища

Гнєдін Дмитро Титович
  Нинішня розповідь - про засновника місцевого ремісничого училища, його першого директора і опікуна Дмитра Титовича Гнєдіна. Як свідчать архівні документи, багатий землевласник Гнєдін з сім'єю поселився в нашій місцевості десь у другій половині 19-го століття. Відомо, що це була на той час досить освічена, культурна, інтелігентна сім'я Дмитро Титович Гнєдін (1818-1885 рр.) перебував на військовій службі, мав чин гвардії штаб-ротмістра. Однак він рано залишив військову службу і поселився в своєму маєтку в Олександрівці. Можливо, Гнєдін купив цю землю, або ж вона перейшла до нього в спадщину чи належала його дружині Ользі Іванівні.
Гнєдін ще в 40-их роках заснував у себе вдома школу для селянських дітей, в якій разом з дружиною викладав різні предмети. Дмитро Титович брав активну участь у громадському житті, у засіданнях Олександрівського (Запорізького) земства, де був представлений як гласний. Його енергійний, непримиренний і принциповий спосіб дій налаштував проти нього багатьох поміщиків. Йому дали прізвисько «Гарібальді Олександрійського повіту».
Одного разу на губернському дворянському зібранні було гостро поставлено питання про виключення Гнєдіна із дворянського стану саме за його антидворянські тенденції. Справі не дали ходу лише завдяки талановитій промові барона М. О. Корфа відомого в подальшому педагога. Необхідно зауважити, що Гнєдін міцно товаришував з Корфом, який також був гласним земства. Обидва вони поділяли прогресивні погляди тодішньої інтелігенції, в тому числі нашого видатного педагога-просвітителя К. Д Ушинського. М. О. Корф багато років очолював педагогічну раду земства. За його ініціативою було відкрито чимало земських та недільних шкіл, зокрема й на Покровщині.
Коли в Катеринославській губернії були введені земські заклади, Д. Т. Гнєдін впродовж багатьох років постійно обирався гласним, разом з К. З. Буницьким допомагав М. О. Корфу в організації земської початкової школи. У 1872 році М. О. Корф був забалотований у гласні і виїхав за кордон. На чолі шкільної справи з повіті став Гнєдін у званні голови училищної ради.
У 1874 році, коли головування в училищних радах перейшло до предводителів дворянства, Гнедіну запропонували балотуватися в предводителі, однак він не погодився через те, що був принциповим противником станової служби. Гнєдін лишився попечителем школи в своєму селі. Його дружина завідувала складом літератури і навчальних посібників для народних шкіл і діяльно поширювала народні видання в глухих селах.
Протягом одинадцяти років Д. Т. Гнєдін був дільничним мировим суддею. Він вбачав свої обов'язки головним чином у тому, щоб примиряти ворогуючі сторони, дарувати їм мир і справедливість. Подружжю Гнєдіних не бракувало щедрості у благодійних справах. Серед них – пожертвування на будівництво першої лікарні в Покровському, створення ощадно-позичкового товариства для селян Олександрівки, сприяння нормальному функціонуванню паромної переправи через р. Вовчу і ін.
Та найбільша заслуга Д. Т. Гнєдіна полягає в організації і створенні попередника нашого ВПУ – ремісничого училища. Спочатку в Олександрівці планували відкрити звичайний дитячий притулок. Для його будівництва і утримання Д. Т. Гнєдін виділив 10 тисяч карбованців. Однак справу з притулком відклали. Діячі губернського земства пройнялися наміром відкрити в кожному повіті ремісничі училища. Малося на увазі, щоби в них навчали і ремеслу, і грамоті. Тому ж М. О. Корфу цей задум видався хибним, малоефективним, він виступив з запереченням такої форми навчання. Вирішили прохати губернське начальство дозволити організувати училище на власний розсуд. Педагогічній раді було запропоновано самій створити Статут ремісничого училища. Д. Т. Гнєдін пожалував на будівництво училища 12 тисяч карбованців з тією умовою, що воно буде тут, в Олександрівці. Водночас він виступив головним організатором і опікуном нового дітища, виділив 10 десятин землі.
1876 рік був роком початку будівництва ремісничого училища. Здійснював його одеський архітектор Харманський. На це пішло сім років. Водночас тривав підбір викладачів, створювали Статут, писали програми, підшукували й закупляли обладнання тощо.
Восени 1883 року було споруджено три невеликі будинки, в яких селянські діти мали здобувати технічні навички, необхідні для обслуговування сільськогосподарської техніки.
8 вересня того ж 1883 року училище було відкрите, в ньому розпочалися заняття. Воно мало назву «Гнєдінське ремісниче училище в пам'ять освободителя царя Олександра Другого».
Засновник училища Дмитро Титович Гнєдїн брав безпосередню участь у житті закладу, однак часу йому було відведено небагато – невдовзі і він помер. Справу його продовжила дружина Ольга Іванівна. Всі свої кошти Д. Т. Гнєдін заповідав училищу.


                                            В. Процан. (Підготовлено за матеріалами музею ВПУ № 75).

Корф Микола Олександрович.
  Шкільна справа в розумінні барона Корфа була важливою складовою розвитку тодішньої Російської держави, яка мала йти в напрямку світового прогресу, дістаючись рівня передових, розвинутих країн світу.
До шкільної справи він залучав людей мислячих, які розуміли, що розвиток сільського господарства, технічний прогрес неможливі без ґрунтовних знань.
Не сумнівався він і в тому, що розвиток освіти мали забезпечити висококваліфіковані кадри на селі, яких у той час катастрофічно не вистачало. У розумінні Корфа сільський учитель повинен бути людиною неординарною, ініціативною, навіть фанатом своєї справи, бо інакше в сільських умовах розвивати освіту важко. Ентузіазм, самозречення, прагнення до самовдосконалення, підвищення професійної освіти, освоєння передового педагогічного досвіду мали нести в собі педагогічні кадри, які прийшли працювали у глухі села.
І саме ці проблеми можна було вирішити тільки із залученням широкої громадськості, інакше в умовах самоізоляції або тільки в розрахунку на допомогу лише держави школа вижити, розвинутись і самовдосконалитись не змогла б.
Ці проблеми, на жаль, залишаються актуальними і в наш час, коли фінансування освіти на державному рівні – це нуль і кілька десятих, а забезпечення умов життя учителів перебуває на дуже низькому рівні.
В поле діяльності Корфа, в першу чергу, входило поступове зростання рівня заробітної плати, створення належних житлово-побутових умов, постійне підвищення педагогічної кваліфікації вчителів, підготовка нових кадрів, які були б здатні вирішувати злободенні проблеми тогочасного села і держави в цілому.
Важливою складовою освіти Корф вважав учительські з'їзди, на яких можна було б проаналізувати досягнення на освітній ниві та визначити стратегічні напрямки освіти на майбутнє. Барон обурювався тим, що біля керма державної влади були держслужбовці, які не розуміли необхідності розвитку освіти на селі на рівні передових європейських країн. І досить відрадним є той факт, що перші з'їзди відбулися у 1867-1869 роках у Гуляйполі, а опісля – в Нескучному, і вони живуть досі – в сучасних конференціях, нарадах.
Сьогодні також є над чим замислитись, адже ми переживаємо час реформ. Цінний той факт, що ще в період навчання в ліцеї, барон сам пройшов школу, яка пробувала поєднати теоретичний курс із практичним. Незважаючи на багатопредметність програми, вона включала основи сільського господарства і «дослідне поле». Закладаючи основи початкової народної школи, Корф намагався будувати систему освіти в тісному зв'язку початкових знань із практичними навичками, які б сприяли піднесенню продуктивності праці на селі, виробленню практичних навичок по вирощуванню сільськогосподарської продукції при самих початкових школах.
Іншим аспектом діяльності барона було залучення коштів та акумуляція їх з метою розширення матеріальної бази шкіл, які були ввірені під опіку Корфа, робив пожертвування і він сам. Головне в цій справі, як розумів Микола Олександрович, зацікавити справою народної освіти людей, які мали розум та гроші. Такі люди – це той порятунок, який здатний піднести і нашу сучасну школу на високий рівень, так як це вдалося Корфу у його часи.
Цей чоловік мав передові погляди також на формування особистості учня, який би не тільки механічно заучував певний обсяг матеріалу, але й сприймав би цей матеріал із розумінням, усвідомлено і міг продовжити та розвинути виучуваний матеріал. Тому нудну дяківську науку Микола Олександрович піддавав тотальній критиці, а необхідність навчання у початковій школі українською мовою – захищав.
Він самостійно розробив своєрідну концепцію навчання, яка прискорила процес засвоєння учнями вмінь читати та свідомо сприймати прочитане, писати під диктовку, виробляючи при цьому тверді орфографічні та пунктуаційні навички. Всі ці ідеї мали величезний вплив на наступний розвиток педагогічної науки.
М. О. Корф утверджував педагогіку як самостійну науку, яка мала специфічний предмет дослідження. Він довів, що вона тісно пов'язана з іншими науками, акцентував увагу на таких проблемах, як спадковість і виховання, взаємозв'язок загальноосвітнього і спеціального знання, методичних систем і творчого початку в учительській діяльності.
В наш час особливий інтерес викликають ідеї Корфа щодо високого призначення науки, найкращого для даних умов вибору структури школи (сьогодні це – впровадження профільного навчання), чіткої орієнтації педагогічної науки на вдосконалення навчально-виховної роботи школи, яка в кінцевій меті повинна служити економічному і соціальному прогресу держави.
Слід відзначити, що навіть доньки М. О. Корфа були захоплені педагогічними ідеями батька.
Але довгі роки замовчувалось ім'я цього видатного педагога та реформатора народної школи, гуманіста і практика. Хоча спадщина його у 80-ті роки минулого століття ґрунтовно вивчалася у педвузах. Сьогодні, на жаль, на Покровщині мало хто знає чи цікавиться спадщиною М. О. Корфа.
Вшановуючи пам'ять невтомного трудівника на освітній ниві, ми маємо знати, що він опікувався не тільки розвитком освіти в Олександрівському повіті, до якого належала і Покровщина, а ще турбувався про будівництво дороги із Павлограда через Гуляйполе на Бердянськ, яка діє і зараз. Він займався проблемами зв'язку, відкриттям поштових відділень, невтомно доводячи тодішнім горе-чиновникам вигідність цих проектів. І сьогодні стає особливо очевидним той факт, що тільки люди діяльні, як М. О. Корф, здатні вирішувати будь-які проблеми.
Микола Олександрович розумів, що саме через пресу можна вирішувати найрізноманітніші проблеми. До нього зверталися люди з листами, в яких просили повідомити про різні неподобства, що творили чиновники-хапуги на місцях, через засоби масової інформації. Слід підкреслити, що місцеві панки-хабарники боялися впливу громадської думки. І що б там не говорили, але й самодержавство, яким би «гнилим» воно не було, намагалося навести хоч якийсь належний порядок на місцях.
Практично у всіх губерніях тодішньої царської імперії заздрили М. О. Корфу, вважаючи, що в Олександрівському повіті існують якісь особливі умови для діяльності, і люди там живуть особливі, завжди готові послужити загальній справі, «не то, что у нас».
Але тільки тепер ми знаємо, які страшні перешкоди доводилось долати барону: користь, невігластво, заздрощі та байдужість. І знаємо те, що саме особистість барона зробила наш, тоді славний, повіт надзвичайним, гідним заздрощів для інших. Отже, стає очевидним, що таких людей не вистачає і в наш час.
Хочеться вірити, що інтерес до спадщини М. О. Корфа прокинеться і на Покровщині, бо його справі жити, доки житиме справа вітчизняної освіти.


Сергій Огій.

Немає коментарів:

Дописати коментар